Костянтин Назаренко

правник, громадський діяч

Головна | RSS
Головна » Статті » Мої статті

"Забуті" історії перших прапорів

Що слід вважати найголовнішим символом зміни влади? Що найбільш переконливо свідчить про перемогу? Що справляє найяскравіше враження на свідків переламних подій в житті держави? Це - зміна прапора. Новий прапор найкраще демонструє всім, навіть пересічним і непричетним - от воно, сталося - старий лад пішов у небуття. Все буде по новому.

Підняття національного прапору над столицею України (Київрада, Хрещатик) 24.07.1990
Підняття національного прапору над столицею України (Київрада, Хрещатик) 24.07.1990


Яку подію можна вважати символом перемоги демократії по Україні в цілому в 90-х роках? Абсолютно логічно - утвердження національного прапору в її столиці. Це сталося 24.07.1990 р., через тиждень після прийняття Декларації про державний суверенітет.

24 липня 2012 перед будівлею Київради відбулися урочистості з нагоди 22-ї річниці підняття Українського національного прапора. Ось як про це згадується в офіційній новині на сайті Київради:
"На майданчику біля національного прапора зібралися перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак, заступник міського голови – секретар Київради Галина Герега, заступник голови КМДА Леонід Новохатько, депутати Київради I-VI скликань, народні депутати України, представники секретаріату Київської міської ради та громадськість.
Нагадаємо, що у цей день у 1990 році на Хрещатику зібралося майже 200 тисяч людей. Вони приїхали з багатьох куточків України, але абсолютну більшість складали кияни. 24 липня 1990 року, за протокольним рішенням президії Київської міської ради 21-го скликання, над будинком міськради на Хрещатику о 19 годині був піднятий поруч з державним прапором УРСР український національний синьо-жовтий прапор. Прапор підняв тодішній заступник голови Київради Олександр Мосіюк.
 «Минуло 22 роки з того визначного дня, як над Київською міською радою був піднятий прапор України – символ її державності і незалежності. Тоді визначне слово сказали самі кияни, вони прийшли на Хрещатик, щоб відстояти честь і гордість своєї країни – національний прапор. Дух того визначного моменту досі живе у стінах Київради нагадуючи нам про головний обов’язок депутата – захищати інтереси свого міста та його мешканців», - сказала Галина Герега.
"



Як же можна зневажати власну історію, бути таким дрімучим неуком, щоб одну з найголовніших подій в житті держави так недолуго спотворити? Втім, чому дивуватися. Це спільна біда всіх нас. Ніби і недавно були всі ці події, свідки ще живі - а піди, відшукай в Інтернеті хоч якісь свідчення очевидців чи учасників тих подій. Українців 20 з чимось років навіть не цікавило, а що ж там насправді тоді було. Тому і в Інтернеті годі відшукати якусь компетентну статтю на цю тему. Так, віднедавна стрияни почали забувати, що їх місто підняло першим в Україні національний стяг (і вже почали дивуватися коли їм про це нагадували - невже правда?). Усталилася помилкова думка, що наш прапор вперше (?) було внесено до Верховної Ради 23-го (?) серпня 1991 р.  І от ми стаємо свідками нових "історичних одкровень" від Київради, нібито прапор над нею піднято "за протокольним (?) рішенням (?) президії Київської міської ради 21-го (?) скликання". І не ким небудь, а "тодішнім заступником голови Київради Олександром Мосіюком"?!

Ось так з'являються нові "герої", а справжнім кажуть: "Вас тут не стояло". Як у відомому анекдоті: "Після покарання невинних і нагородження непричетних оголосили фуршет". Нещодавно подібне трапилося  і в Дрогобичі, коли під час відзначення такої ж 22-ї річниці (до речі, стрияни, ви пригадуєте відзначення 22-ї річниці ПЕРШОГО В УКРАЇНІ підняття прапору міськими очільниками? ото ж! наша міськрада не вважає цю подію визначною навіть в міському масштабі, тож знову, чому дивуємося дрімучості та невігластву!?) в почесну (!?) президію посадили Михайла Лужецького, який чи не єдиний серед депутатів першого демскликання не проголосував за історичне рішення 02.04.1990 про підняття прапору над Дрогобичем.

Втім, повернемося до Києва, 24.07.1990 р. Справжнім одкровенням для українців, а для київських очільників взагалі, настільною книгою (особливо в дні святкування 24.07), мала б стати книга "Прапори над Україною", написана Олегом Кареліним, не просто свідком, а одним із найголовніших учасників тих подій, презентована в серпні 2011-го широкій публіці, про що було розголошено не одним засобом масової інформації. На превеликий жаль, ця книга не зацікавила майбутніх організаторів святкування 22-ї річниці "прапорного" свята... А й справді, ну що цікавого для себе можуть відшукати олігархічні депутати Київради типу Льоні-космоса, довгих, герег та їм подібних в патріотичній чи історичній літературі? Хіба в ній знайдеш рекомендації, як "відбити" гроші витрачені на виборчу кампанію чи перевести їх в "оф-шор"?
Здавалося б, якщо вже 22-й рік Київ святкує "протокольне рішення", то чи не варто було б цей історичний "протокол" президії опублікувати на якомусь з сайтів? А також світлину, на якій "заступник голови Київради Олександр Мосіюк" гордо піднімає над столицею України  (читай: над всією Україною) перший національний прапор.

 

 

Підняття прапору 24.07.90

 

 

 

На світлині чітко видно, хто піднімає прапор 24.07.90


А от Карелін - спромігся. І не лише книжку написати, а й на сайті оприлюднити. Тільки не про "президію" і "заступника голови", а про те, як все було насправді. Читаємо у його публікації "На поклик Києва":

"У Львові, де національний прапор майорів уже кілька місяців, події відбувались наступним чином. У неділю, 22 липня, через наші канали ми отримали інформацію, що у Києві вирують політичні пристрасті, пов’язані з майбутнім підняттям Першого синьо-жовтого прапора над Києвом. У львівському «Комітеті захисту національних символів України» (КЗНСУ) було виготовлено два великих прапора (3/6) метрів, які освятив архієпіскоп Львівський, містоблюститель глави УГКЦ Володимир (Стернюк)... Без особливих пригод ми прибули до Києва... У підземному потязі кияни запитували, чого ми приїхали? Ми безапеляційно казали, що ми галичани і приїхала підіймати синьо-жовтий прапор на Хрещатику. Нам розповіли, що у Києві застрайкували водії і працівники міського підприємства комунального електротранспорту, страйковий комітет якого вимагав у влади повернення національної рідної символіки... Після невеличкої наради одностайно було вирішено, що Перший прапор над Києвом підніматимуть львів’яни, враховуючи великий вклад Львова у національне відродження на зламі 80-90 років ХХ сторіччя. Івано-Франківський єпископ УГКЦ Павло (Василик) також освятив історичне знамено, про що зроблено запис у пропам’ятній книзі КЗНСУ. Тут же ми зашили в канву прапора пам’ятну записку з датою і підписами учасників історичної події...

Депутати демократичного крила Київради говорили, що президія Київради не може прийняти рішення... У приміщенні Київради політичні події того історичного дня відбувалися наступним чином. Зранку зал президії був майже повний, де обговорювалися питання страйку водіїв трамвайно-тролейбусного підприємства. Щоби зірвати обговорення питання про символіку членам президії було запропоновано піти на страйкуюче підприємство, а через відсутність кворуму перенести засідання президії і таким чином зірвати політичну акцію. Питання про символіку також постійно переносилося на пізніший час, а розглядалися дріб’язкові питання порядку денного...

Про напруженість та драматичність подій того дня в Київраді можуть свідчити наступні факти: по-обіді, не пояснивши причин відсутності на засідання президії не з’явилися голова постійної комісії з охорони здоров’я материнства і дитинства О.Бернович, голова постійної бюджетно-фінансової комісії Ю.Лебединський, голова постійної комісії з архітектури, містобудування та благоустрою Г.Малишевський; через надмірні хвилювання голова Київради А.Г.Назарчук отримав серцевий напад і «швидка» відвезла його до лікарні; депутати демократичного крила Київради вистежили і впіймали в туалеті заступника начальника УМВС В.Шапошніка, одягнутого у цивільне, який по радіотелефону віддавав накази снайперам, що розмістилися на дахах навколо Київради. Отже, із 23 членів виконкому відсутні було 10 чоловік і, через відсутність кворуму, президія Київради не змогла прийняти повноцінного рішення...

Рівно о 19.00, під спів гімну «Ще не вмерла Україна» вже двохсоттисячного гурту громадян України, що прийшли на Хрещатик, ми врочисто підняли Перший синьо-жовтий прапор над Києвом...

Комуністична влада Києва так і не визнала прапор, а перший заступник прокурора республіки В.Синюков визнав підняття прапора незаконним і відкрив кримінальну справу.  Тоді за діло взялися кияни, вони кілька місяців вдень і ніч охороняли прапор на Хрещатику доки його не визнали офіційно «за» проголосував навіть один із комуністів в Київраді..."

Щоправда, депутат Львівської облради першого демскликання Олег Петрик стверджує що перший прапор над Києвом - його рук справа. Думається, що все ж спільна з Кареліними.

Чи згадав хоч хтось на "урочистостях на честь 22-річчя" ім'я Кареліних? Навряд... Можемо трохи полаяти сьогоднішню "антиукраїнську" владу, але не слід забувати, що це не перше таке святкування, було і 20-річчя, і 15-ти... І влада була інша... І Ющенко примудрявся нагороджувати Підрахуїв та Укрросенергетиків, а от тут, щось йому завадило.

Заради справедливості та об'єктивності вартує навести свідчення іншої особи про відповідні події. І хоч наступний виклад буде шляхетний і бездоганний, слід пам'ятати, головними доказами є світлини і документи. Отже, свідчення Володимира СЕРГІЙЧУКА, професора, доктора історичних наук, Київський національний університет ім. Т. Шевченка (двотомник «ЗДОБУТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ 1991. Історія проголошення, документи, свідчення.», підготовлений Редакційною радою Асоціації народних депутатів України):

"Мені тоді довелося приїжджати до Житомира і виступати перед депутатами очолюваної економістом Віталієм Мельничуком міськради, підтримуючи науково їхнє рішення. Саме того дня, 21 червня 1990 року, до речі, повертаючись до Києва, я чомусь упевнився, що наступним містом, де узакониться використання національної символіки, буде столиця України.
І ось через місяць до мене підходить декан економічного факультету нашого університету, професор Василь Нестеренко і повідомляє, що сьогодні (це було 20 липня) президія Київської міськради ухвалила за основу рішення про використання української національної символіки в столиці України. він як голова постійної комісії Київради, ознайомив мене з цим документом, попросивши бути готовим прийти на засідання президії міськради 24 липня, коли згадане рішення мають прийняти в цілому. моя присутність, пояснив Нестеренко, спричинена тим, що депутатам, можливо, необхідно буде дати роз’яснення з приводу використання національної символіки, зокрема в Києві.
Треба сказати, що мало хто з киян знав про цю подію. але 24 липня вранці про неї дізналися десятки тисяч людей, прочитавши в «Прапорі комунізму» виклад постанови бюро міськкому Компартії України, яке від імені комуністів Києва виступило проти цього. тож коли ми з В. Нестеренком близько десятої ранку прибули до міськради, то перед її будинком уже зібрався чималий гурт людей з різними гаслами, ми піднялися на четвертий поверх. Зал президії був майже повний. обговорювалося якраз у цей час питання про страйк водіїв тролейбусів та трамваїв. Була, зокрема, пропозиція першого секретаря Ленінградського райкому Компартії України Бориса Солдатенка про те, аби всі члени президії направилися в колективи страйкуючих, а засідання перенести. однак демократична частина членів президії виступила проти, заявляючи, що цим самим комусь хочеться зірвати обговорення питання про символіку. Зрештою вирішили: до страйкуючих піде група депутатів верховної Ради, міськради, а планове засідання президії триватиме.
Після закінчення обговорення цього питання перейшли до запланованого порядку дня. Депутати-демократи внесли пропозицію розглянути, в першу чергу, питання про символіку, посилаючись на те, що воно не було закінчене. Однак більшістю голосів вона була відхилена, і президія почала обговорювати питання про виділення ділянок під майбутню забудову. дуже довго і досить детально обговорювалася ця проблема. Коли підбили підсумки – вже прийшла обідня пора. Після неї, як я зрозумів з розмов голів комісій, серед яких сидів, перейдуть до розгляду питання про використання національної символіки, бо на пропозицію В. Конфедератенка його колеги вирішили зняти з обговорення всі свої питання.
Та після обіду виникли нові обставини: прийшли представники страйкових комітетів, які виклали свої претензії до керівників міста і трамвайно-тролейбусного управління. між іншим, їх запитували про ставлення робітничих колективів до синьо-жовтого прапора. відповідь була такою: наші колективи вважають цей прапор національною святинею.
Тож тепер можна було переходити і до обговорення питання про символіку. Однак, коли порахували присутніх членів президії міськради, то виявилося, що кворуму, який до обіду був, уже немає. Напруження в залі почало зростати. А тут ще перед будинком міськради збільшується натовп, а у дворі вже появилися автобуси із змопівцями.
На запит депутата В. Конфедератенка голова Київради А. Назарчук пояснив: у нього є тверда домовленість з керівниками управління внутрішніх справ, що не буде допущено сутичок з тими, хто зібрався біля міськради.
Оскільки не було кворуму, то вирішили зробити перерву, щоб розшукати зниклих депутатів. Тим часом на Хрещатику вирувало людське море, виник стихійний мітинг, на якому вимагали ухвалювати рішення про використання національної символіки. Вражений від швидкого зростання натовпу біля міськради, я підійшов до заступника голови Київради Олександра Мосіюка й висловив йому своє побоювання: якщо зараз не розпочати обговорення питання, то це може призвести до непередбачених наслідків. Олександр Миколайович зі мною погодився й запевнив, що обговорення відбудеться. Нарешті закінчилася перерва, яка затягнулася, бо зле стало голові Київради А. Назарчуку. З огляду на це засідання став вести О. Мосіюк. Незважаючи на заперечення першого секретаря Печерського райкому партії Леоніда Косаківського, він відкрив вечірнє засідання й першим надав слово мені.
Показавши присутнім на засіданні президії міськради свою брошуру «Доля української національної символіки», випущену на початку 1990 року товариством «Знання» УРСР, я на основі конкретних історичних фактів розповів про традицію використання національної жовто-блакитної символіки в Києві. Давши огляд історичних фактів використання жовто-блакитного прапора, я від себе додав, що він у Києві зареєстрований самою історією, тож немає потреби ставити питання про його реєстрацію.
Коли я закінчив, хтось з працівників правоохоронних органів, здається, це був прокурор Дарницького району, запитав мене, чи може академія наук УРСР підтвердити все те, що я тут розповідав. друге питання було про історію створення гімну «Ще не вмерла Україна».
Коли я зійшов з трибуни, то вже мав змогу роздивитися краще, що діялося в залі. він був повністю забитий, люди стояли у проходах і коридорі. Крім Павла Кислого і Ігоря Юхновського, реакцію котрих на мій виступ я встиг вловити, побачив тут й багатьох інших депутатів верховної Ради УРСР, зокрема Сергія Головатого, Володимира Івасюка, Івана Зайця…
Після мене на трибуну піднявся Василь Нестеренко, котрий був головою узгоджувальної комісії. доповівши депутатам про редакційного змісту доповнення до постанови, прийнятої за основу, він сказав приблизно таке: «Зараз перед вами виступив науковець, його аргументів ніхто з нас не спростував, а тому пропоную прийняти рішення в цілому».
Одразу ж до Нестеренка посипалися запитання: а хто вивчав думку киян, а чому не почекати розгляду цієї проблеми у Верховній Раді УРСР, яка думка райвиконкомів тощо. Про думку киян дав роз’яснення депутат Олександр Кулик, котрий займався спеціально соціологічним дослідженням з цього приводу, а Василь Нестеренко пояснив, чому, на його погляд, треба ухвалювати це рішення. він при цьому звернув увагу на прискорену політизацію суспільства, на процеси духовного відродження, що розвиваються особливо посилено після прийняття Україною Декларації про державний суверенітет. На прохання конкретизувати це, запропонував вийти на вулицю й подивитися, що там відбувається. І саме в цей момент до зали ввірвалося багатотисячне скандування: «Синьо-жовтий прапор! Синьо-жовтий прапор!».
– Оце і є думка народу! – крикнув хтось з присутніх депутатів.
Заступник начальника управління внутрішніх справ м. Києва Шапошник підійшов до головуючого й передав тому інформацію, що від Софійського собору рухається до міськради процесія з освяченим українським духовенством синьо-жовтим прапором, вона вступає вже на Хрещатик.

Представник міліції радився, що ж далі робити. Олександр Мосіюк розпорядився зупинити на Хрещатику транспорт.
Після цього напруження в залі ще більше зросло. депутати почали вимагати гарантії, що не буде застосовано сили міліцією. Підполковник Шапошник запевнив усіх, що без його особистого наказу загін спецпризначення буде залишатися на місці. він, крім того, звернувся до депутатів: «ви не маєте права залишити міліцію сам на сам з народом». А з вулиці наростало і наростало скандування на підтримку національного прапора. І ось тоді підвівся депутат Микола Грабар і запропонував: враховуючи, що немає кворуму, але рішення за основу вже було прийняте більшістю членів президії, ухвалити постанову протокольно.
Ця пропозиція викликала емоційну реакцію. Представники партійних органів виступили категорично проти. Настав момент, коли треба було ухвалювати рішення. воно могло бути таким: або члени президії розходяться, оскільки немає кворуму, або хтось має взяти на себе відповідальність саме в цей момент, коли ситуація досягла апогею як у залі, так і на вулиці.
І тоді О. М. Мосіюк сказав: «Беру на себе відповідальність і закликаю депутатів разом підняти прапор».
Треба сказати, що відразу пролунало кілька погрозливих вигуків із залу: «Що ви наробили? ви ще пошкодуєте!».
Однак на це вже ніхто не зважав. Усі кинулися до виходу на вулицю. Видовище там було незабутнє. Незважаючи на те, що почав накрапати дощ, присутні не розходилися. вони заповнили всю центральну магістраль міста від універмагу до станції метро «Хрещатик». десятки й десятки юнаків розмахували синьо-жовтими прапорами, забравшись на тролейбуси, на дерева...
Біля входу в міськраду розпочався мітинг, на якому виступили депутати верховної Ради УРСР Дмитро Павличко, Михайло Горинь, Іван Заєць, Сергій Головатий, депутати міськради. Після того Олександр Мосіюк підняв синьо-жовтий прапор.
Треба визнати, що тоді до цього прапора, який тривалий час охоронявся демократичними силами, приходили тисячі людей, не тільки киян – з усієї України приїжджали, більшість з них уперше бачили цю національну традицію рідного народу й поверталося зі столиці з відчуттям незворотних перемін у житті українства. Цей прапор на Хрещатику справді наближав національне відродження, вплив його був потужнішим за велелюдні мітинги. власне, він кликав українців до активних акцій."


В доповнення до Указу Кучми "Про День Державного Прапора України" Ющенко запровадив церемонію підняття прапора, доручив "сприяти проведенню інформаційно-просвітницької  кампанії   щодо   історії   державних символів України та їх популяризації". Однак вся ця "кампанія" так і не стала приводом реально з'ясувати кілька елементарних історичних фактів:

1. Над яким містом і коли вперше офіційно було піднято національний прапор?
2. Хто вперше підняв прапор над столицею України?
3. Хто пошив прапори, які вперше піднімалися над Україною?

 

 

 

 

 

24.08.1991


До речі, щодо Указу "Про День Державного Прапора України". Логічніше було встановлювати свято на якусь іншу дату, а не на переддень Незалежності, коли це свято і сприймається лише власне як переддень іншого, більш значного. Чим керувався Кучма, коли встановив цей день на 23 серпня? Можливо в цей день прапор вперше в Україні було піднесено над якимось містом? Ні, це сталося 14 березня 1990-го. Можливо в цей день його підняли над столицею? Ні - 24 липня 1990-го. Над Верховною Радою? Ні, 4 вересня 1991-го. Можливо, цього дня було прийнято якийсь важливий акт про прапор? Ні, ось всі такі дати: 22 березня 1918-го Центральна Рада приймає Закон про Державний прапор республіки, 18 вересня 1991 - Президія Верховної Ради приймає постанову "Про прапор України", 28 січня 1992 - ВРУ своєю постановою затверджує Національний прапор як Державний.
А що взагалі такого відбулося цього, дня, що відзначає світ? Цього дня 1939-го року у Москві підписано Пакт Молотова-Ріббентропа. Тому вся Європа сумує означивши цей день як Європейський день пам'яті жертв сталінізму та нацизму. Особливі траурні заходи відбуваются у Прибалтиці. Цікаво, еге ж? Ну що ж, Європа нам не указ, вони сумують, а ми святкуємо, урочисто піднімаючи в цей день державні прапори. Мабуть в Україні цього дня відбулася якась важлива подія... Так, відбулася: 23 серпня 1995 р. позачергова сесія севастопольської міськради прийняла антизаконне рішення про визнання російського правового статусу міста Севастополя.

Ну от чим пояснити логіку Кучми? Єдине пояснення - те ж дрімуче невігластво. В Інтернеті давно оселився ненавмисний фейк, нібито 23 серпня 1991 року група депутатів внесла до ВРУ наш прапор. Ось деякі посилання на такі твердження:

http://www.day.kiev.ua/167885/
http://www.umoloda.kiev.ua/number/1475/378/51896/
http://narodna.pravda.com.ua/history/47f024d214ee1/
http://www.uarl.com.ua/news/prapor.htm
http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=759
Січкарня
Навчально-консультаційний пункт Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка в місті Миколаєві
Телеканал НТК
Наукова (!) бібліотека (!) Львівського (!) національного (!) університету (!) (до речі, за цим посиланням містяться ще деякі "наукові відкриття": 24 серпня 1991 виявляється прапор було піднято над парламентом, вперше прапор піднято в Тернополі...)

Чи не під впливом таких ось посилань, картини у ВРУ про внесення прапора, Кучма і видав свій Указ? Але це ж не серйозно! Де опис цієї події? Чого депутати поперлися під ВРУ 23-го, якщо позачергова сесія відкривалася лише наступного дня? Не було того дня сесії (див. офіційний сайт Верховної Ради), нічого про це не згадують очевидці. "Внесення прапору 23-го серпня" це чистий фейк, описка, яка поширилася в Інтернет, і на яку тепер на повному серйозі починають вже посилатися. Історичний анекдот.

 

 

 

 

Картина у ВРУ (Верховній Раді України) про внесення прапору України та проголошення Незалежності. Зображені Чорновіл, Поровський, Заєць, Кравчук, Плющ інші депутати та історичні постаті як Грушевський


Для солідності звернемося знову ж до спогадів безпосереднього учасника тих подій, депутата Поровського, (теж зображений на знаменитій картині). В своїй книзі "Повість-спогад  ТІЛЬКИ РУХОМ ЖИТТЯ І ОБІЙМЕШ... " (П - 595. Тільки РУХом життя і обіймеш... Повість-спогад. - Рівне: ПП Лапсюк, 2009. - 468 с.  ISBN 978-966-8883-57-6  Хвилююча розповідь активного учасника боротьби за Самостійну Українську Державу і одного з засновників Народного Руху України та народного депутата Миколи Поровського повертає читача до подій 20-річної давнини, коли українські національно-патріотичні сили руйнували московсько-комуністичну імперію - Радянський Союз - і виборювали Незалежність України. ББК 83.3 (4Укр) УДК - 821.161.2) він згадує про внесення лише 24.08.91-го, одразу після проголошення Незалежності:

 

 


 

"Від Софіївського майдану надійшла маніфестація, котра принесла під стіни Верховної Ради величезне полотнище синьо-жовтого прапора. На майдані його освятив єпископ УАПЦ Володимир (Романюк). Процесія передала прапор нам, народним депутатам.

 

 

 

 


Всі ми клякнули на коліна і поцілували край знамена. Я тримав правий край прапора, а протилежний його кінець ніс Вячеслав Чоновіл. Ми рушили із знаменом до Верховної Ради."

 

 

 

 


Імовірно, це той самий прапор, про який він пише кількома сторінками раніше, описуюючи події 23-24-го (при цьому не згадуючи ні словом ні про похід до ВРУ, чи ще про якесь одне "внесення" до неї прапора 23-го):

 

 

 

 


 "23 серпня, вранці, у будинку Спілки письменників зібралась Велика Рада Руху за участю всіх депутатів Народної Ради...
Напередодні я розіслав у всі краєві організації Руху телефонограму із наказом негайно організувати масовий приїзд до Києва під стіни Верховної Ради членів Руху та наших прихильників. Переважна більшість організацій наказ виконала. Поїздами і автобусами до Києва виїхали десятки тисяч маніфестантів.

Тож рано-вранці 24 серпня, я заїхав до Секретаріату, щоб пересвідчитись, чи підготовили прапори, транспаранти та гасла для маніфестантів і все інше необхідне згідно з розробленим планом цієї маніфестації. Віктор Бурлаков, який вже чотири дні днював і ночував у Секретаріаті, організовуючи акції спротиву ГКЧП, у залі засідань розгладжував праскою складки тканини величезного синьо-жовтого прапора. Це знамено пошили напередодні членкині жіночої громади Руху.

 

 

 

 


 Пересвідчившись, що все гаразд, я поїхав на сесію Верховної Ради..."

Не згадує ні про яке "внесення 23.08.1991" ще один свідок тих подій, Левко Лук'яненко, автор Акту проголошення Незалежності. Депутати дійсно збиралися у ВРУ, але лише демократи і ніякого офіційного засідання чи "внесення" не було. Ось що згадує Л. Лук'яненко: "Цей документ виник так. 23 серпня 1991 року демократи вперше після "путчу" зібралися на збори у стінах Верховної Ради. У цих умовах члени Народної ради пропонували скористатися можливістю й провести через парламент гарні патріотичні законопроекти. Я встав і сказав, що треба вирішити найголовніше національне питання - проголосити Україну незалежною державою, тому що зараз саме та історично слушна мить, втратити яку було б великим гріхом. Усі погодилися... Тоді, здається, Дмитро Павличко говорить: нехай краще Левко напише документ про це. Я погодився. Це було десь о пів на одинадцяту ранку. Народна рада дала час до 12-ї. Я встав і сказав: о дванадцятій годині прийду сюди із проектом. Піднявся й Сандуляку (Леонтій Сандуляк, у 1991 році - депутат Верховної Ради СРСР. - Ред.) кажу: пішли, удвох посидимо... Ми пішли в ліве крило від вулиці Грушевського. Я запропонував писати якомога коротший текст, щоб уникнути дискусій і ухвалити документ того ж дня. Сандуляк погодився. Дістав зошит і почав писати. У мене й зараз є цей зошит..."

 

 

 

 


Отже, жодних достовірних свідчень щодо внесення прапору до ВРУ 23.08.1991 НЕ ІСНУЄ! Натомість існує безліч достовірних свідчень щодо внесення прапору 24.08.1991 одразу після проголошення Акту про незалежність. Окрім згаданої вище книги Поровського, досить проглянути наступні відеосюжети:






Є фото кореспондентів тих часів, наприклад Єфрема Лукацького

 

 

 

 


Під яким чітко вказано: "На фото: Україна, 24 серпня 1991 року. Внесення державного прапору до будинку Верховної Ради"

Окрім наведених вище доказів, хотілося б, як завжди підтвердити їх стенограмами засідань Верховної Ради 24.08.1991, але... Ось Вам ще одна загадка. Перейдіть за цим посиланням http://static.rada.gov.ua/zakon/skl1/BUL13_1.htm і переконайтеся: стенограми найголовнішого в новітній історії України засідання Верховноїї Ради відсутні!!! Є попередні засідання. Є наступні. А проголошення Незалежності - катма! Чому? Можливо тому, що дехто з теперішніх можновладців (і не один) плів від мікрофона на тому засіданні абсолютні нісенітнеці, а тепер йому соромно перед власними онуками? Це питання для вивчення.

Прим. Так дійсно було на момент написання статті. Але пізніше ВРУ "виправилася" і тепер ця стенограма вже розміщена на сайті.

Але не така вже й проблема це... Автор статті відшукав стенограми того дня, і ті хто цікавиться, можуть переглянути їх тут.

І дійсно, є в стенограмах такий факт! Після проголошення Незалежності та прийняття інших супутніх актів, до ВРУ ОФІЦІЙНО (за ініціативою депутатів та вказівкою голови ВРУ Кравчука) внесено синьо-жовтий прапор.

 

 

 

 


Щоправда, зі слів Чорновола випливає, що нібито вносять той прапор, який був на барикадах у Москві. Але це була всього лиш зрозуміла хитрість. Внесли не той прапор, а той велетень, який на оприлюднених світлинах:
"Надаю слово народному депутату Лубківському.
ЛУБКІВСЬКИЙ Р. М., член Комісії верховної Ради України у закордонних справах (Яворівський виборчий округ, Львівська область). Шановні народні депутати, український народ! Сьогодні завершується торжество історичної справедливості. ми повертаємося в лоно цивілізованих держав, опираючись на багатовікову традицію нашої державності – демократичної, миролюбивої і відкритої для всього світу. виходячи з цієї традиції і з традиції пошани до національних святинь, а також традицій боротьби за незалежну Українську соборну демократичну державу, пропоную внести національний український жовто-синій прапор і встановити в приміщенні і на куполі верховної Ради України. дякую.
Голова. Шановні народні депутати, будь ласка, доповнення.
ЧОРНОВІЛ В. М. Шановні колеги! Я хочу запропонувати невеличке доповнення. мені сказали, що на вулиці є той прапор, з яким українці стояли на барикадах біля верховної Ради Росії. Я прошу, щоб саме цей прапор був встановлений у нашому залі. І ще я пропоную, щоб до того, коли приймемо рішення про національну символіку, про національний прапор, наш прапор був піднятий над куполом верховної Ради. дякую за увагу.
Голова. Шановні народні депутати! Пропозиція зводиться до того, що мова йде про пам’ятний прапор, який був на танкові, який захищав верховну Раду РРФСР. ви бачили його по телебаченню. Я вважаю, що він завоював право бути в цьому залі. (о п л е с к и).
А коли приймемо постанову і внесемо до Конституції зміни про символіку і приймемо це рішення, тоді піднімемо прапор над куполом. (Ш у м у з а л і). Я думаю, за це голосувати не потрібно. (Ш у м у з а л і). Потрібно?..
Ніяких інсинуацій не потрібно. Пропозиція депутатів Лубківського і Чорновола нормальна. Пам’ятний прапор завоював право стояти тут.
ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Національний прапор просимо внести.

 

 

 

 

Цікаве фото. Одного мене цікавить мізерна кількість депутатів у залі? Порівняно з попередніми і наступними матеріалами? Порядок не порушений, лівий край прапора спереду несе Чорновіл, правий - Заєць. Одразу за ним - Поровський, який і описує ці події у своїх спогадах.
 

Голова. Якщо він є, нехай внесуть, будь ласка. тепер, я думаю, в нас є всі підстави завершити роботу нашої сесії. (Ш у м у з а л і)."

 

 

 

 


Тут варто додати факт, який не знайшов свого відображення у стенограмах ВРУ. Згідно вищезгаданих спогадів Поровського, одразу після прийняття Акту про незалежність, з динаміків ВРУ залунав гімн "Ще не вмерла Україна". Це було ПЕРШИМ виконанням національного гімну в стінах ВРУ.
Таким чином неспростовно доведено, що внесення прапора 24-го серпня мало місце. Зрозуміло, що двох подібних "урочистих" внесень, ще й 2 дні підряд, бути не могло.

Однак, як же виник цей фейк про "внесення 23.08.1991"? А в тому, що він набрав досить потужного авторитету переконатися легко. Наберіть в пошуку Гугл чи Яндекс у кавичках фразу "23 серпня 1991 року після провалу путчу в Москві група народних депутатів внесла синьо–жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради України" і ви будете здивовані скільки солідних інтернет-джерел повторюють цю дурницю!
Це і газета "День", і "Україна молода"і "Історична правда"(підпроект "Української правди")...
До речі, як факт, що доводить внесення 23.08.91, у тільки що згаданій статті на "Історичній правді" - "Прапори України. Частина 1."наводиться наступна світлина:

 

 

 

 


І дійсно, як бачимо, на світлині дата - 23.08.91. Звідки ця світлина? А це в оману широку громадськість ввів "5-й" телеканал "Чесних новин"! Цей відеосюжет, з "фейком" від 5-го, можна переглянути тут:

Важко зараз сказати, хто самий перший зробив "відкриття" про 23.08.91. Але, очевидно, що саме це "відкриття" і стало підставою для Кучми призначити День Державного Прапора на 23 серпня...

Щодо "внесень" прапора до ВРУ. Видається так, що всього таких "внесень" було три. Друге - вже описане вище. Про перше пише вже згадуваний Карелін в статті "Як вносили Перший синьо-жовтий прапор в парламент" .
Воно відбулося 01.10.1990-го. До вже описаного в цій статті варто додати наступне.

 

 

 

 

Врочисте перше внесення синьо-жовтого прапора в приміщення Верховної Ради України

 

 

Врочисте перше внесення синьо-жовтого прапора в приміщення Верховної Ради України


Це був день відкриття 2-ї сесії 1-го скликання.

 

 


Друга сесія Верховної Ради УРСР розпочалася в атмосфері підвищеного соціального напруження і мітингової активності громадян. На фото – масовий мітинг на вул. Кірова (нині – вул. Грушевського) під стінами ВР, 1 жовтня 1990 р.


Біля ВРУ проходила маніфестація, люди обурювалися нещодавним рішенням Президії ВРУ щодо припинення трансляції сесії на площу перед ВРУ, обмеженням доступу на площу та забороною маніфестацій на ній (нагадує нещодавні події?).

 

 

 

 


Апофеоз мітингових пристрастей – бензовоз з погрозами під стінами Верховної Ради


Факт внесення прапору відображений у стенограмах ВРУ. Спершу Кравчук нагадує, що у стінах ВРУ не може бути ніякої іншої символіки крім радянської:
"     ГОЛОВА. Шановні   товариші!   Тут   уже   внесена  конкретна пропозиція.  Я думаю,  що вона не може нами ігноруватись.  Але  я хочу  дати  пояснення,  що  Верховна  Рада  наша  має  три  рівні компетенції - рішення протокольне,  постанова і закон. Це рішення протокольне  приймалось голосуванням в контексті двох питань.  Ми вирішували питання про Державний прапор і записали,  до  речі,  в Регламент   наш  про  його  внесення.  Потім  це  питання  зняли, враховуючи те,  що в залі не буде прапорів інших  кольорів,  крім того,  що  над  Верховною  Радою.  І  за це проголосували."

 

 

 

 


Конфліктний настрій з вулиці перенісся до сесійної зали: конфлікт біля трибуни


Після довгих скандалів, суперечок і перерви до 16-ї години постало питання згоди ВРУ на те, щоб вислухати вимоги представника страйкового комітету. Вирішили послухати. Але тут виникла заминка:
"    ХОМЕНКО М.Г.,   керівник   Секретаріату    Верховної    Ради Української РСР /Конотопський виборчий округ. Сумська область/.
     Шановні народні депутати!
     Група громадян,  які  називаються  представниками страйкових комітетів і пропонують,  щоб виступив з цієї  трибуни  з  вимогою координатор страйкового комітету міста Києва, наполягають, що він повинен зайти під прапором.  Я пояснив, що в нашому парламенті... /Шум у залі/. Вибачте, інцидент вичерпаний.
"

 

 

 

 

 

 

Конфлікт у сесійній залі, викликаний внесенням депутатами до зали національного синьо-жовтого прапора


Яким чином було вичерпано цей "інцидент" зі стенограми незрозуміло. Представник страйкому зачитав заяву з вимогами, а під завершення сказав:
"     ГОЛОВА СТРАЙКОВОГО КОМІТЕТУ.  Я ще під кінець на півхвилини: попрошу вибачення в тих людей,  які мене уповноважили зайти на цю сесію  саме з жовто-блакитним нашим прапором.  Але поскільки мене не пускали, ми визначилися, що буде доцільніше зачитати ці вимоги тут, щоб не перетворювати... Але я завжди пам'ятаю, і звертаюся з тим до тих людей,  що стоять під Верховною Радою,  що я пам'ятаю, що  я  мав  стояти і зачитувати ці вимоги поряд з жовто-блакитним прапором і тризубом. Дякую за увагу. /Оплески/."

Остаточно підтвердив, що прапор таки внесли, Лубківський:
"     ЛУБКІВСЬКИЙ Р.М.,  член  Комісії  Верховної Ради Української РСР у закордонних справах /Яворівський виборчий округ,  Львівська область/.
     Шановний Голово Верховної Ради,  шановні заступники, шановна Президіє, шановні народні депутати!
     Я хочу висловити  свою  вдячність  голові  страйкому  і  вам вдячний  за те,  що ми можемо вести діалог з представниками свого народу. Це - розумний крок, і в дусі такого ми зможемо працювати.
     І друге.  Шановний голова страйкому висловив  свою  мрію  чи побажання,  щоб він був поруч з національним прапором.  Я вважаю, що прапор,  який встановлений рішенням міської Ради, прапор, який сьогодні   був   внесений   сюди,  прийнятий  заступником  Голови Верховної Ради - це є гарантії того,  що  він  був  поруч  з  цим прапором. І це добре.
"

З третім внесенням справа не зовсім зрозуміла. В деяких інтернет-джерелах  стверджується, що воно відбулося 28 січня 1992 року, коли ВРУ прийняла постанову Про Державний прапор України. "Освячення Національного прапора було проведено священиком Петром Бойком (Петро Тодосьович Бойко) після чого здійснена урочиста хода і внесення прапора до Верховної Ради" повідомляють про цю подію вказані джерела. Для чого було вносити ще четвертий прапор (2 вже внесених зберігалися у ВРУ, а 3-тій майорів над її куполом) не ясно.

Ось непоганий ролик про історії перших прапорів. Майже без помилок і "фейків". Хоча...  Над ВРУ прапор вперше підняли 04.09.91, а не 10.09.91 як сказано в ньому.
Див. "Забуті" історії перших прапорів.

На завершення давайте поміркуємо. Якщо б 24 липня 1990 року Кареліни не повісили свого прапору над Київрадою мало не насильно, чи спромоглася б Київрада самостійно прийняти рішення про офіційне підняття, як це зробили в Західних областях та Житомирі? Навряд... Прапор вже висів кілька місяців над Києвом, доки сесія Київради нарешті спромоглася узаконити вже незворотній хід подій. А якби сесія не узаконила і прапор над Києвом не висів би вже більш як рік? Чи були б морально готові депутати ВРУ допустити внесення символіки у її залу? Чи проголосували б 4 вересня 1991 за підняття прапору над ВРУ? Навіть після всіх цих подій, оголошення Незалежності, вивішення прапора над ВРУ, мине ще півроку, доки ВРУ 28 січня 1992 року спроможеться нарешті прийняти (і то з великим скрипом!) постанову Про Державний прапор України. А якби ці півтора року наш прапор не майорів над столицею, не справляв виховного та психологічного впливу на решту України, мали б ми сьогодні ту символіку, яку маємо? Чи як в Білорусі, сиділи б при вигаданій для нас Сталіним? Чи вшановували б "Флаг Побьеди"?

Кажуть, історія не знає умовного відмінку. Але в ній все ж існує якась магія чисел... 24-го Кареліни повісили прапор над Києвом. І 24-го Україна здобула Незалежність. Хотілося б лише, щоб Україна справді знала своїх героїв, а не творила нових "білих плям" в своїй історії (ніби тих, що і без того є, замало).


Доповнено 23.08.2016

Здається є пояснення логіки Кучми. 22.08.1991 р. парламент Росії прийняв постанову "Об официальном признании и использовании Национального флага РСФСР". 20.08.1994 Президент Російської Федерації Єльцин видає Указ "О Дне Государственного флага Российской Федерации". Цитата: 

"В связи с восстановлением 22 августа 1991 г. исторического российского трехцветного государственного флага, овеянного славой многих поколений россиян, и в целях воспитания у нынешнего и будущих поколений граждан России уважительного отношения к государственным символам постановляю: 

1. Установить праздник - День Государственного флага Российской Федерации и отмечать его 22 августа"

І рівно через 10 років Кучма видає Указ:

На вшанування     багатовікової     історії      українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання  поваги   громадян   до   державних   символів   України 
п о с т а н о в л я ю: 

     1. Установити в Україні День Державного Прапора України, який 
відзначати щорічно 23 серпня.
"

Це не що інше як концентрований вираз меншовартості. Видати ідентичний Указ, щоб святкувати такеж свято наступного дня після російського. Росія починає - Кураїна підхоплює. Символіка зрозуміла?

А хто готував Кучмі цей "троянський" Указ? В цей період главою президентської адміністрації був Віктор Медведчук - кум Путіна (рівно за 2 місяці до цього Указу Путін і дружина Мєдвєдєва стали хресними батьками доньки Медведчука Дарьї), головний лобіст інтересів Росії (за його ж публічним визнанням)! От все і встало на свої місця!

А якщо згадати окрім того, що 23 серпня Європейський день пам'яті жертв сталінізму та нацизму і в цей же день розпочався ввід військ Росії, що призвело до Іловайської трагедії, стає очевидно, - цього дня нічого святкувати не можна! Тим більше День Державного Прапора!

День Державного Прапора має бути встановлено на 14 березня, бо саме цього дня у 1990 році вперше над українським містом замайорів наш національний стяг.

Ця стаття була написана у 2012 році, і от, через 4 роки мене почуто - солідне джерело ЗМІ - радіо "Свобода" підтримало думки, висловлені тут.

Категорія: Мої статті | Додав: kopen (15.08.2012)
Переглядів: 4789 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
0
2  
Про перше публічну і масову демонстрацію під національними прапорами у Львові 1.5.89:
Першотравень 1989-го під синьо-жовтим прапором

0
1  
23 серпня 2015 року прем’єр-міністр Яценюк породив новий фейк, який з цього дня поширився Інтернетом. Ніби перший прапор в період відновленя Незалежності 80-90-х років у Львові було піднесено у 1988 році:

Цитата
26 квітня 1988 року Юрко Волощак, активіст Товариства Лева вперше в Україні підняв національний прапор – на мітингу до річниці Чорнобильської катастрофи на пл. Ринок у Львові; пошила його художниця Галина Дмитришин. Він був із нашитим золотим тризубом. Відразу після цього підняв прапор один із членів Українського Християнсько-Демократичного Фронту.
І з цього моменту нове історичне "відкриття" пішло гуляти Інтернетом. Насправді, в ті часи у Львові все було ще відносно спокійно, а перший несанкціонований мітинг відбувся лише через 2 місяці - 13.06.88. А подія, про яку вів мову Цуценюк, трапилася лише у 1989 році.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Категорії розділу
Мої статті [15]
Перепост [8]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0