Костянтин Назаренко

правник, громадський діяч

Головна | RSS
Головна » Статті » Перепост

Прапор на вежі 2

Після цього на фонтан, який був за трибуну, виліз популярний «народний трибун» тих часів Іван Макар. Він, зокрема, вказав на червоний транспарант з написаними словами «Встане правда, встане воля» і сказав щось на кшталт:«Скільки можна тут стояти під цією червоною шматою?», – і що він визнає лише жовто-блакитне знамено.

 

Пригадую, як наступного дня на мітингу під ратушею в протилежних кінцях площі Ринок видніли два транспаранти – один написаний на полотні блакитного кольору, другий – на полотні жовтого. Протягом усього віча вони поступово-поступово поволі зближалися, аж поки з’єдналися біля імпровізованої трибуни. У цей момент на площі пролунали оплески. Люди в такий спосіб «промацювали» владу, перевіряючи її реакцію на синьо-жовте поєднання кольорів.

 

Нарешті настав заповіданий день 26 квітня, десь о 18.30 почався екологічний мітинг до річниці Чорнобиля. Біля ратуші (неподалік від традиційного «Нептуна») встановили подіум з мікрофоном, на якому стояли Богдан Котик (голова Львівського міськвиконкому), еколог Віра Лясковська і Левко Захарчишин (тоді голова екологічної секції Товариства Лева). Останні двоє й вели мітинг. Ще перед початком члени Товариства Лева розвішали на стінах ратуші плакати з антинуклеарними гаслами. Над натовпом були підняті транспаранти такого ж змісту (наприклад, «Чорнобиль, Чернівці… Що далі?»). Багато учасників мали значки з гаслами проти АЕС або з національними барвами. Всі пам’ятали, що на одному з останніх віч було ухвалено підняти цього дня національний прапор з жалобною стрічкою.

 

Богдан Котик

 

 

І от мітинг розпочався. Я стояв у першому ряду, біля подіуму, в «ланцюзі» членів Товариства Лева (організатора віча). Перший виступ – професора Ореста Влоха. Говорив він добре, деякі пункти виступу викликали оплески, але раптом у такому місці промови, де для оплесків причин зовсім не було, я почув за спиною правдиву овацію. «Певне, підняли прапор», – подумав я, обернувся… і, справді, над головами людей хвилювався жовто-блакитне полотнище. Через п’ять хвилин підняли другий (знову овація). І Котик, і решта «офіційних осіб» ніби нічого не помітили. Все це відбувалося між 18.30 і 19.00.

 

Потім я мусів на годину відійти. Коли повернувся, над площею Ринок майоріли вже п’ять національних прапорів, не рахуючи маленьких прапорців. І тут Захарчишин оголошує: «Слово надається ЖУРНАЛІСТУ Вячеславу Чорноволу». Потім довелося бачити КОЛЬОРОВИЙ слайд (хтось подбав): міський голова Б.Котик поруч з опальним В.Чорноволом на тлі національного прапора. А прапор тримав Юрій Волощак, який із ним проліз аж на трибуну.

 

Це була одна з найвлучніших тогочасних промов Чорновола – із тих, які я чув. Особливо те місце, де він зачитував уривки з «Українського вісника» річної давнини (за які Українську Гельсинську Спілку так била свого часу офіційна преса). Там були підняті питання, які в 1989-му вже підіймав той самий офіціоз. Завершив Чорновіл свій виступ національною символікою,«про яку ми почали говорити першими, і яка ось – на цій площі». Овація.

 

Юрій Волощак

 

 

Це те, що ми чули і бачили тоді. Через 25 років Юрій Волощак поділився подробицями того, що лишалося «за кадром».

 

«Спеціально ідея підняти прапор з політичних міркувань не виникала, – згадує Юрій. – Усе відбулося природно, органічно. Про тризуби на скелях в Карпатах і прапори підняті на смереках я чув ще в старших класах школи… Отже, коли я випадково весною 1987 року познайомився на Галицькому базарі з Дзвінкою Калинець, коли і вона, і я ганяли нищителів первоцвітів, а ще Марія Савка-Качмар запровадила якось-то мене до Калинців, де я вперше побачив у помешканні наш національний прапор, це пробудило бажання щоби усі львів’яни побачили таку красу…  Потрапив я і до Горинів біля церкви Юра… Найбільше запам’ятався тоді наш прапор у них на покутті і розмова про нього й про те, що скоро він буде не в помешканнях, а над Україною.

Ще перед тим познайомився я просто на вулиці з симпатичною чорнявою дівчиною Галею Дмитришин (як виявилося просто коло її дому на Чайковського)… Виявилося, що вона гарна художниця-кераміст і ткаля… Вдома ткала великі гобелени. Я запропонував, щоби ми разом зробили хоругов для експедиції Михайла Рожка в Тустані. Купив малинового (скоріше темно-вишневого) атласу чи шовку, витяв чорну галку, букви ТУСТАНЬ і білий круг, а Галя все те пришила. Поїхали туди і завезли хоругов на відкриття сезону. Тепер вона зберігається в офісі Василя Рожка.

Тож пошити національний прапор після цього було цілком природньо. Крім полотнищ, я купив ще парчі і вирізав дві трисуті [тризуби], щоби з обох боків на синьому тлі. І знову Галя Дмитришин у себе вдома на Чайковського пошила той прапор. Власне, ми квапилися, бо саме підходила нагода підняти його на площі Ринок на екологічному мітингу. Дошивали ще в той же день, тому прийшли вже, коли вся площа була залита людьми і ледве пробилися до підніжжя скульптури Нептуна. Люди нас пропускали, бо бачили, що несемо ще згорнений прапор…

Коли ми підняли прапор, почув схвалення з боку Ольги Горинь і світлої пам’яті Зваричевської-Мороз, які стояли поряд. Потім хтось зааплодував. Хтось зі сцени вимагав опустити, і не пригадую, чи то Братунь, чи Котик щось коротко пояснили, і мітинг тривав. Але відразу ж після мене за яких метрів 20 ближче до входу в міськраду піднявся ще один прапор. Потім я чув, що підняв його Василь Січко (вічна пам’ять!). 

Для влади все це було настільки несподівано, що ніякої дієвої реакції на прапор не було, тож по закінченні мітингу ми пішли з ним просто по вулиці Галицькій, і я скрутив його вже на площі Галицькій і забрав до себе додому на Рутковича».

 

Отже, те, що бачив я, і те, що розповідає Волощак, збігається. Майже водночас були підняті два прапори. Але про другій відомо дуже мало.

 

У вікіпедичній статті про Василя Січка коротко сказано, що «26 квітня, у день другої річниці чорнобильської катастрофи, члени Українського Християнсько-Демократичного Фронту, керованого Василем Січком, уперше піднесли на мітингу у Львові синьо-жовтий прапор». Друга річниця Чорнобилю – або помилка, або треба припустити, що 26 квітня 1988 року десь у Львові відбувся «чорнобильський» мітинг, на якому підняли синьо-жовтий прапор, що мало би бути тоді суперсенсацією. Але ні про той мітинг, ні про той прапор ніхто, здається, не чув.

 

Ще одна згадка на сайті «Майдан»«Підняття прапору на екологічному мітингу, на площі Ринок, 26 квітня 1989 року. В цьому мітингу також приймав участь тодішній перший секретар обкому КПРС Погребняк. Акція готувалася членами УГС. "Люди в цивільному" одразу рвонули "прєсєчь бєзобразіє", однак учасники мітингу їх не пропустили до прапороносця».

 

Можливо, доповнити картину міг би вже згаданий Володимир Мартинюк. За його словами, один із згаданих московських прапорів він через Польщу завіз до Львова і передав комусь із тих, хто потім підняв його на площі Ринок. Можливо, це був хтось із оточення Василя Січка. Будемо сподіватися, що і цей «пазл» з часом складеться. Не може бути, щоби не знайшлося свідків. Лише 25 років минуло.

 

Але особисто для мене історія з квітневими прапорами 1989 року на тому не скінчилася. Наступного дня (27 квітня) знову був мітинг на Ринку, знов на ньому був Богдан Котик (і навіть другий секретар міськкому КПУ). Від демократів відповідальним за нього був пан Д. Знову з’явилися синьо-жовті прапори. І коли Котик сказав щось таке, мовляв, не тепер, після виборів проведемо конференцію з національної символіки, Д. почав просити людей прапори опустити, що люди й виконали. Але під кінець віча вийшов Ігор Калинець і запротестував проти того, що опустили національний прапор: «Це – наші святощі. І є речі важливіші навіть, ніж Драч!». Тоді під вигуки «Ура!» прапори підняли знов.

Категорія: Перепост | Додав: kopen (27.08.2016)
Переглядів: 77 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Категорії розділу
Мої статті [15]
Перепост [8]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0