Костянтин Назаренко

правник, громадський діяч

Головна | RSS
Головна » Статті » Мої статті

Дещо з історії податкового законодавства в контексті нового Податкового кодексу
У "лихі 90-ті" підприємцям жилося несолодко. Проте, не зважаючи на конкуренцію та "рекет", як тоді, так і зараз, головною причиною банкрутства підприємців були не ці фактори, а фактор державної політики. Одним з таких факторів було нестабільне податкове законодавство. Новий податок тоді міг ввести будь-хто і будь-як. Не раз "осяювала" світлу голову чергового чиновника якоїсь "пункто"ради чи міністерства ідея "ощасливити" підприємця якимось "збором", "митом", "патентом", "платою за ліцензію" і т.п. Постійно йшли бої і суди щодо незаконності введення чергового побору, бізнес-преса рясніла повідомленнями про чергові перемоги та поразки на цьому фронті. Причому юридичні мудрагелі від чиновників пояснювали, що, мовляв, всі ці побори "тож не податки!". Це ж "збір", "плата", "внесок"  і т.д. Таким чином розповідалися байки про нібито низький рівень оподаткування, без врахування таких "прихованих" податків. Особливо "весело" було, коли такі податки вводилися "заднім" числом (а було і таке!). Ви вже отримали гроші, сплатили все, що належить, стратили зароблене і тут - здрастє вам! Дуже довго довелося підприємцям пояснювати державі одну просту істину: те що моє - моє, а те що я зобов'язаний віддати з заробленого державній структурі - це податок, якби його не обзивали!
Надзвичайно показовою у цьому плані є історія т.зв. "фондоподатків".
До введення "фондоподатків", новоствореним малим підприємствам, кооперативам та іншим новим ринковим формаціям, що росли як гриби після 1989-го року, працювати було відносно просто...
Згідно Закону СРСР від 14.06.1990 р. "О налогах с предприятий, объединений и организаций" загальна ставка податку на прибуток була 35%. При цьому для малих підприємств, у перший рік після реєстрації - 6,25%, на другий - 12,5%. Та й і такі податки мало хто платив. Існувала безліч лазівок в законі, яка дозволяла користуватися різноманітними пільгами (напр. місцеві ради могли звільнити від цього податку взагалі), окрім того, податкової інспекції ще не існувало в природі (Закон про утворення такої був прийнятий лише 04.12.1990), як і штрафних санкцій за несплату податків (точніше все це існувало в зародковому стані - штраф у розмірі ... 10% від несплаченого податку!). 05.07.1991 ВРУ прийняла Закон "Про порядок дії на території Української РСР в 1991 році Закону СРСР "Про податки з підприємств, об'єднань і організацій" яким ще більше розширила перелік пільг.
Окрім податку на прибуток, підприємство мало ще стягати з зарплати працівників податок, згідно Закону СРСР "О подоходном налоге с граждан СССР, иностранных граждан и лиц без гражданства" від 23.04.1990р. Ставка цього податку була прогресивною і варіювалася від 0 (для доходу до 100 руб.) до 60% (для доходу більше 3000 руб.). З 05.07.1991 замість цього Закону ВРУ прийняла Закон "Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства". Ставки податку були змінені - від 12% до 30%. Але підприємцям дозволялося зменшувати оподатковуваний дохід на суму затрат.
Ото і всі законні податки, які існували на той час. Фізичним особам-підприємцям було ще простіше, ті податку на прибуток підприємств взагалі не мали сплачувати і сплачували лише подоходний (прибутковий) податок з громадян. А, оскільки і там була купа лазівок... Наприклад, повністю звільнялися від цього податку "афганці". Тож створювалися цілі підприємницькі "колективи", які основну частину доходу, яку неможливо було приховати, скидали на якогось "афганця", що входив у їх колектив і так примудрялися нічого не платити.
25.06.1991 ВРУ приймає Закон "Про систему оподаткування"  яким існуюча система оподаткування хоч якимось чином систематизується і впорядковується. Однак, на момент прийняття, закон страждав багаточисельними хибами, бланкетними відсилочними нормами, що і призвело пізніше до справжньої податкової вакханалії. Закон уже передбачав сплату податку на добавлену вартість, хоч сам цей податок ще не був запроваджений.
Сприятлива атмосфера для розвитку підприємництва почала своє згортання 20.12.1991, коли ВРУ прийняла Закон "Про податок на добавлену вартість". Ставка його становила 28%. Це був перший податок, якого практично неможливо було уникнути. Підприємцям (та й не тільки їм), які щось виробляли "з нуля", довелося віддавати майже третину свого доходу. Не було б це бідою, податки сплачувати все ж потрібно, але...
У 1992 році держава раптом вирішила завдати потужного удару по всіх зарплатах у країні. Саме з цього року слід відраховувати початок виплати неофіційних зарплат "у конвертах". Такий процес легко спровокувати, але важко припинити.
Постановою ВРУ від 6 грудня 1991 року "Про порядок введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" було встановлено, що на 1992 рік тарифи внесків на соціальне страхування для госпрозрахункових підприємств і організацій незалежно від форм власності і господарювання, громадських об'єднань, громадян-підприємців, які використовують найману працю, - 61 процент, для бюджетних установ і організацій, неприбуткових громадських об'єднань - 37 процентів від фонду оплати праці. Обов'язкові страхові внески працюючих громадян до Пенсійного фонду України встановлено в розмірі 1 процента заробітної плати.
Цього здалося замало. 20 грудня 1991 року Постановою ВРУ "Про прогноз Республіканського бюджету України на I квартал 1992 року" (назва ж яка! Спробуй здогадайся, що такою "постановою" запроваджується новий "фондоподаток") встановлюється, що у складі Республіканського бюджету на 1992 рік утворюється фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальному захисту населення із спрямуванням до цього фонду внесків підприємств і господарських організацій незалежно від їх підпорядкованості та форм власності у розмірі 19 відсотків до фонду оплати праці (фонду заробітної плати) з віднесенням сплачених сум на собівартість продукції (робіт, послуг).
21.02.1992 прийнято Закон "Про оподаткування доходів підприємств і організацій", згідно якого об'єктом оподаткування ставав вже не прибуток, а валовий дохід підприємства, за ставкою 22%. Практично, жодних пільг, зменшувати оподатковуваний дохід можна було лише на суму інших сплачених податків і зборів, деякі матеріальні затрати. Головна відмінність між цим законом та оподаткуванням прибутку була в тому, що сплачена зарплата тепер не входила у затрати підприємства.
Тепер порахуємо, скільки мав би сплачувати "чесний" підприємець, який зареєстрував підприємство по вирощуванню кролів (умовно). Припустимо, підприємець реалізував кролів на суму 1000 крб. В першу чергу, він має сплатити ПДВ - 280 крб. Залишається 720 грн. З цих коштів, максимум зарплати, яку він може сам собі нарахувати - 345 крб. При цьому вся решта коштів знову ж йде на сплату податків - 210,45 - пенсійний фонд, 136,8 крб. - чорнобильський фонд, 97,68 - податок з доходу підприємств. З нарахованої зарплати знову ж треба стягнути податки! 3,45 - пенсійний фонд, 41,40 - прибутковий податок з громадян. З 1000 крб. реального заробітку бідний "чесний" підприємець мав би віддати державі 700! Цікаво, чи покриють ті 300 крб., що лишають підприємцю, хоча б затрати, які він поніс вирощуючи кролів?!
За якийсь час законодавець "спам'ятався" і "зменшив" суму фондоподатків аж на цілих... 4%, запровадивши натомість ще один фондоподаток - до  державного  фонду  сприяння  зайнятості  населення  у розмірі 3 процентів до фонду споживання (ПВРУ "Про порядок введення в дію Закону України   "Про оподаткування доходів підприємств і організацій").
Так законодавець вкупі з урядом всерйоз і надовго відбив усяку охоту чесно сплачувати податки, запровадив практику нелегальної виплати зарплат (а раніше зарплати виплачували охоче - це був один із самих популярних способів переведення безготівкових коштів у готівкові) та переконав усіх, що найкращий бізнес - нелегальний, наскільки це вдається.
Тепер слід звернути увагу на цікавий факт. З 700 крб., які підприємець мав би віддати державі, лише 377,68 вважалися "правдивими" податками (ПДВ та з доходу). "Фондоподатки" такими не вважалися. Це були "внески", які мали "відноситися на собівартість продукції". Адже "фондоподатки" не зазначалися у вищезгаданому ЗУ "Про систему оподаткування", не вводилися Законами про оподаткування (та й взагалі, жодними Законами не вводилися!).
Здавалося б, що у цьому поганого? Якщо це не податок, то й вимоги до його сплати не такі жорсткі. І податкова інспекція не може мати до них жодного стосунку. І справді, спершу підприємці успішно уникали сплати цих фондоподатків, просто їх ігноруючи. Однак, з часом, держава закрутила гайки (ввелися адмінштрафи за уникнення обліку у фондах, нездачу звітності, пені, фінсанкції, заборонили банкам видавати кошти на зарплату, якщо паралельно не пред'являлися платіжки на сплату фондоподатків, податковій інспекції було доручено контролювати сплату фондоподатків так само як і "справжніх" податків тощо) і фондоподатки перестали відрізнятися чимось від решти податків взагалі.
А от недоліки проявилися у всій своїй красі.
По перше, відмова визнавати фондоподатки податками вводила в оману широке коло осіб, приховуючи справжній рівень податкового тиску на підприємців.
По друге, практика запровадження податків нормативно-правовими актами відмінними від системних податкових законів породила справжню вакханалію запровадження таких квазіподатків. За цим зразком всі кому не ліньки почали вводити власні "фондоподатки", "збори", "внески" і т.п. І справді, якщо ВРУ та уряду можна, в обхід Закону, запроваджувати такі покручі, то чому не можна і решті "владних органів"?
В середині 1996 року в Україні діяло понад 140 позабюджетних фондів, створених центральними органами, та від 100 до 300 фондів у кожній області, створених з ініціативи виконавчих органів місцевого самоврядування. Відрахування в усі з них здійснювали у порядку, передбаченому для здійснення обов’язкових платежів до державного бюджету.
І нарешті підприємці добилися, а держава зрозуміла... 02.02.94 було прийнято нову редакцію Закону "Про систему оподаткування"  яким запроваджено такі звичні для цивілізованого світу і такі довгоочікувані нашими підприємцями принципи. Фондоподатки, як і решта вигаданих покручів, було визнано, фактично, податками, введено до системи оподаткування та перелічено в Законі. Запроваджено принцип, за яким ставки  податків не  можуть встановлюватися  або  змінюватися  іншими  законодавчими    актами України, крім законів про оподаткування (ч.3 ст.1). Введено визначення податку, так як воно формулювалося у спрощеному варіанті на початку цієї статті: "Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем до бюджетів і внеском до державних цільових  фондів  розуміється  обов'язковий внесок до бюджету  відповідного  рівня  або  державного  цільового фонду,  здійснюваний  платниками  у  порядку  і  на  умовах,    що визначаються законодавчими актами України" (ч.1 ст.2). Звісно, таке визначення краще, ніж його відсутність взагалі. Але потрактувати його можна і так - а якщо цей "обов'язковий внесок" здійснюється платниками на умовах відмінних від порядку і умов "що визначаються законодавчими актами України"? То це вже і не податок виходить? А якщо це обов'язковий внесок до позабюджетного нецільового фонду? І ми повертаємося до того, що було...
Пізніше даний закон було покращено ще більше, і в останній редакції також неявно зазначалося, що будь-який обов'язковий платіж це і є "податки і збори" (преамбула). Зміни  і  доповнення  до  цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно зміни податків,  зборів (обов'язкових платежів),  механізму їх сплати могли вноситися  до  цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців  до  початку  нового  бюджетного  року  і  набирали чинності   з   початку  нового  бюджетного  року.  Будь-які податки   і   збори   (обов'язкові   платежі),   які запроваджувалися  законами  України,  мали  бути включені до цього Закону.  Всі  інші  закони   України   про   оподаткування   мали відповідати принципам, закладеним у цьому Законі (ст.1). І суперпринцип - "за стягнення податків і зборів (обов'язкових  платежів),  які не  передбачені  цим Законом,  посадові особи державних податкових органів та інших державних органів несуть відповідальність  згідно з законами України" (ч.2 ст.20). Це вперше було передбачено, що відповідальність несе не лише той, з кого деруть три шкури, за можливе недостатнє самообдирання, а й самі шкуродери. Хоч ця відповідальність була чисто декларативною, бланкетно-відсилочною, але все ж вона була засторогою і явно забороняла творчий запал деяких "податкотворців".
Звісно, хотілося б і більшого. Наприклад, введення відповідальності шкуродерів (у т.ч. фінансової на користь обдертого) за зайве донарахування податку, стягнення неправомірних санкцій і т.п. Ну, але можна було сподіватися на це в майбутньому.

Що ж ми маємо в результаті прийняття нового Податкового кодексу? Що з завоювань підприємців збереглося, а де має місце відступ назад?
Спробуємо зробити оцінку. При цьому не ставиться завдання оцінити всі новації ПК, а лише зникнення, збереження чи покращення позитивних положень, що вже існували в попередньому податковому законодавстві. Взагалі, слід визнати, що в цілому у ПК існують такі новації, які сміливо можна віднести до революційних і позитивних, порівняно з попереднім законодавством.

Що погіршилося.
По перше, фондоподатки знову вилучені зі складу системи оподаткування. Це заново створює загрозу запровадження квазіподатків під іншими назвами.
По друге, збережено кепське визначення податку зі зникненням його непрямого визначення (як довільного обов'язкового платежу), яке до того існувало в преамбулі Закону "Про систему оподаткування":
"6.1. Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу."
А якщо буде запроваджено "обов'язковий платіж", який буде справлятися не відповідно до ПК? Отже, це не буде податок за визначенням і всі перестороги ПК щодо неможливості запровадження нових податків інакше ніж через зміни до ПК можна ігнорувати. Особливо, враховуючи попередній недолік.
І, по третє, зникла ще одна пересторога у тому ж спрямуванні - "за стягнення податків і зборів (обов'язкових  платежів),  які не  передбачені  цим Законом,  посадові особи державних податкових органів та інших державних органів несуть відповідальність  згідно з законами України" (ч.2 ст.20 Закону "Про систему оподаткування"). Тепер шкуродери знову не несуть жодної відповідальності, таку несуть виключно шкуродавці.

Що збережено:
Зміни  і  доповнення  до   оподаткування стосовно зміни податків,  зборів (обов'язкових платежів),  механізму їх сплати можуть вноситися   не пізніше, ніж за шість місяців  до  початку  нового  бюджетного  року  і  набирають чинності   з   початку  нового  бюджетного  року.

Що покращилося:
Набагато чіткіше і кількаразово в ПК наголошено, що жодних податків, поза ПК існувати чи запроваджуватися не може:
"1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні
4.2. Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.
9.4. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
10.5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
"

Чіткіше визначена приорітетність та першість ПК у всіх питаннях та колізіях податкового законодавства:
"2.1. Зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
5.2. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
7.3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
"

Одне революційне покращення. Хоча перед цим декларувалося, що такі тут не будуть розглядатися, але, оскільки воно підсилює збережені та поліпшені позитиви, його варто навести:
"4.1.4. презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;"

Нижче, як прикладний матеріал, наводяться витяги з відповідного законодавства

Закон "Про систему оподаткування"
Порівняльний аналіз трьох редакцій:
Самої першої, від 25.06.1991
Від 02.02.94 - нової редакції
Останньої редакції, яка була чинна безпосередньо перед прийняттям ПК.

Преамбула:
перша редакція:
Цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування в Українській РСР, види податків, зборів і обов'язкових платежів, напрями їх зарахування, платників податків і об'єкти оподаткування та відповідальність за порушення законодавства про податки.
редакція від 02.02.94:
Цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування  в Україні, податки, збори та інші обов'язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів, а також  права,  обов'язки  і відповідальність платників.
остання редакція:
Цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування  в Україні,  податки  і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до
державних  цільових   фондів,   а   також   права,   обов'язки   і відповідальність платників.
______
Перші статті.
перша редакція:
Стаття 1. Податкова політика Української РСР
Усі податки, збори та обов'язкові платежі, що справляються в Українській РСР зараховуються до республіканського і місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.
Стаття 2. Законодавство Української РСР про оподаткування
Законодавство Української РСР про оподаткування складається з цього Закону та інших актів законодавства Української РСР, що видаються відповідно до нього.
Стаття 4. Повноваження Верховної Ради Української РСР і місцевих Рад народних депутатів у питаннях оподаткування
Встановлення на території Української РСР загальнореспубліканських податків, зборів і обов'язкових платежів, визначення платників та об'єктів оподаткування, загального порядку обчислення, зарахування платежів і надання пільг щодо податків, зборів та обов'язкових платежів здійснюється Верховною Радою Української РСР.
Встановленння місцевих податків, зборів і обов'язкових платежів відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів Української РСР здійснюється місцевими Радами народних депутатів в межах граничного рівня ставок податків.

редакція від 02.02.94:
 Стаття 1. Встановлення і скасування податків,  зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів  та  внесків  до державних цільових фондів
     Встановлення  і   скасування    податків,    зборів,    інших обов'язкових платежів до бюджетів та внесків до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам  здійснюється  Верховною  Радою України,  Верховною  Радою  Республіки  Крим  і  місцевими  Радами народних депутатів відповідно до цього Закону, інших  законодавчих актів України про оподаткування.
     Верховна  Рада  Республіки  Крим  і  місцеві  Ради   народних депутатів можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування
у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
     Ставки  податків  і  пільги  щодо  оподаткування  не   можуть встановлюватися  або  змінюватися  іншими  законодавчими    актами України, крім законів про оподаткування.
      Стаття 2. Поняття  податку,  збору,   іншого   обов'язкового платежу до бюджетів та внеску до державних цільових  фондів, системи оподаткування
     Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем до бюджетів і внеском до державних цільових  фондів  розуміється  обов'язковий внесок до бюджету  відповідного  рівня  або  державного  цільового фонду,  здійснюваний  платниками  у  порядку  і  на  умовах,    що визначаються законодавчими актами України.
     Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених  законодавством
України внесків юридичних осіб незалежно  від  форм  власності  та внесків громадян.
     Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових  платежів  до бюджетів і внесків до державних цільових фондів (далі - податки та
інші  обов'язкові  платежі),  що  справляються  у    встановленому порядку, становить систему оподаткування.

остання редакція:
 Стаття 1.   Встановлення   і  скасування  податків  і  зборів  (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів
      Встановлення і  скасування  податків  і  зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних  цільових  фондів,  а  також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами  відповідно  до  цього  Закону,  інших  законів України про оподаткування.
      Ставки,  механізм  справляння податків і зборів (обов'язкових платежів),  за  винятком  особливих  видів мита та збору у вигляді цільової  надбавки  до  діючого  тарифу  на  електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування  не  можуть  встановлюватися  або змінюватися іншими законами  України,  крім  законів про оподаткування. Особливі види мита    справляються   на   підставі   рішень   про   застосування антидемпінгових,  компенсаційних  і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.
      Зміни  і  доповнення  до  цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг,  зміни податків,  зборів (обов'язкових платежів),  механізму їх сплати вносяться  до  цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше, ніж за
шість місяців  до  початку  нового  бюджетного  року  і  набирають чинності   з   початку  нового  бюджетного  року. 
     Будь-які податки   і   збори   (обов'язкові   платежі),   які запроваджуються  законами  України,  мають  бути включені до цього Закону.  Всі  інші  закони   України   про   оподаткування   мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.
     Стаття 2. Поняття податку і збору (обов'язкового платежу) до бюджетів та до державних цільових  фондів, системи оподаткування
      Під податком  і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок  до бюджету   відповідного   рівня  або  державного  цільового  фонду, здійснюваний платниками у порядку і  на  умовах,  що  визначаються
законами України про оподаткування.
     Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів  України  і  формуються  за  рахунок  визначених  законами України податків і зборів (обов'язкових платежів)  юридичних  осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.
     Державні  цільові  фонди  включаються  до  Державного бюджету України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Пенсійного
фонду  України.
     Сукупність податків  і  зборів  (обов'язкових  платежів)   до бюджетів  та  до  державних  цільових  фондів,  що  справляються у встановленому  законами   України   порядку,   становить   систему оподаткування.
___________
Перелік всіх податків
перша редакція:
Стаття 5. Загальнореспубліканські податки, збори та обов'язкові платежі
До загальнореспубліканських податків, зборів та обов'язкових платежів належать:
податок на прибуток;
податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в Українській РСР;
податок з обороту;
акцизний збір;
податок на добавлену вартість;
податок на експорт і імпорт;
податок на доходи;
податок на фонд оплати праці колгоспників;
прибутковий податок з громадян;
плата за природні ресурси;
плата за землю;
лісовий доход;
екологічний податок;
державне мито;
податок з власників транспортних засобів;
мито.
Законодавчими актами Української РСР можуть бути встановлені інші загальнореспубліканські податки, збори та обов'язкові платежі.

редакція від 02.02.94:
Стаття 14. Загальнодержавні  податки  та  інші  обов'язкові платежі
      1.  До  загальнодержавних  належать  такі  податки  та   інші обов'язкові платежі:
     а) податок на добавлену вартість;
     б) акцизний збір;
     в) податок на доходи підприємств і організацій;
     г) прибутковий податок з громадян;
     д) мито;
     е) державне мито;
     є) податок на майно підприємств;
     ж) податок на нерухоме майно громадян;
     з) плата  за  землю;
     и)  податок  з  власників  транспортних  засобів  та    інших самохідних машин і механізмів;
     і) податок на промисел;
     ї) плата  по  відшкодуванню  витрат  на  геологорозвідувальні роботи;
     й) плата за спеціальне використання природних ресурсів;
     к) плата за забруднення навколишнього природного середовища;
     л) відрахування та збори на будівництво, ремонт  і  утримання автомобільних доріг;
     м) внески до Фонду для  здійснення  заходів  щодо  ліквідації наслідків  Чорнобильської  катастрофи  та   соціального    захисту населення;
     н) внески до Фонду сприяння зайнятості населення;
     о) внески до Фонду соціального страхування України;
     п) внески до Пенсійного фонду України.

остання:
Стаття  14.  Загальнодержавні  податки  і  збори (обов'язкові платежі)
     1. До  загальнодержавних  належать  такі  податки   і   збори (обов'язкові платежі):
     1) податок на додану вартість;
     2) акцизний збір;
     3) податок  на прибуток підприємств,  у тому числі дивіденди, що  сплачуються   до   бюджету   державними   некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
     4) податок на доходи фізичних осіб;
     5) мито;
     6) державне мито;
     8) плата  за землю (земельний податок,  а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);
      9) рентні платежі;
      10) податок  з  власників  транспортних  засобів   та   інших самохідних машин і механізмів;
      11) податок на промисел;
      12) збір за геологорозвідувальні роботи,  виконані за рахунок державного бюджету;
      13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
      14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
      16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
     18) плата за торговий патент на  деякі  види  підприємницької діяльності;
      19) фіксований сільськогосподарський податок;
      20) збір    на   розвиток   виноградарства,   садівництва   і хмелярства;
      22) єдиний збір,  що справляється у  пунктах  пропуску  через державний кордон України;
      23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
      24) збори   до   Фонду  гарантування  вкладів  фізичних  осіб (початковий, регулярний, спеціальний);
      25) збір у вигляді цільової надбавки  до  діючого  тарифу  на електричну  та  теплову енергію,  крім електроенергії,  виробленої
кваліфікованими когенераційними установками;
      26) збір за проведення гастрольних заходів;
      27) судовий збір;
      28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого  тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності;
      29)   збір   на   соціально-економічну   компенсацію   ризику населення, яке проживає на території зони спостереження.
___________
Відповідальність за порушення
перша редакція:
Стаття 25. Відповідальність за порушення законодавства про податки
За порущення законодавства про податки платники - підприємства, об'єднання і організації та їх службові особи, а також громадяни притягаються до відповідальності відповідно до чинного законодавства.

остання редакція:
Стаття 20. Контроль   за   справлянням  податків  і  зборів (обов'язкових платежів)
Контроль за правильністю та своєчасністю справляння  податків і   зборів   (обов'язкових   платежів)   здійснюється   державними податковими  органами  та  іншими  державними  органами  в   межах повноважень, визначених законами.
За стягнення податків і зборів (обов'язкових  платежів),  які не  передбачені  цим Законом,  посадові особи державних податкових органів та інших державних органів несуть відповідальність  згідно з законами України.

Запровадження пенсійного фондоподатку
_________
ПВРУ 6 грудня 1991 року Про порядок введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення"
2. Установити на 1992 рік тарифи внесків на соціальне страхування для госпрозрахункових підприємств і організацій незалежно від форм власності і господарювання, громадських об'єднань, громадян-підприємців, які використовують найману працю, - 61 процент, для бюджетних установ і організацій, неприбуткових громадських об'єднань - 37 процентів від фонду оплати праці.
Обов'язкові страхові внески працюючих громадян до Пенсійного фонду України встановити в розмірі 1 процента заробітної плати.
________
ПКМУ від 28 січня 1992 р. N 39
Про створення Пенсійного фонду України
6. Правлінню Пенсійного фонду України разом з Міністерством фінансів, Міністерством праці, Міністерством соціального забезпечення, Національним банком України в місячний строк розробити і затвердити інструкцію про порядок сплати і обліку страхових та інших внесків підприємств, установ, організацій і громадян до Пенсійного фонду України.
_____
ПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ
І Н С Т Р У К Ц І Я
N 1-7 від 30.01.92 м.Київ
Інструкція про порядок здійснення операцій по зарахуванню і видаткам коштів Пенсійного фонду України
Пенсійний фонд України утворений відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року.
Джерела формування і направлення витрат коштів Фонду визначені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 року N 39.
3. Страхові внески підприємств, установ, організацій, незалежно від використовуваних форм власності і господарювання, в тому числі колгоспів та інших кооперативних організацій, а також страхові внески громадян вносяться зазначеними платниками на балансовий рахунок N 807 платіжними дорученнями в строки, встановлені Інструкцією "Про порядок сплати страхових внесків і обов'язкових страхових внесків підприємствами, організаціями та громадянами до Пенсійного фонду України і витрати коштів Пенсійного фонду України", затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України.
4. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їх праці, а також адвокати сплачують внески у розмірі 10 процентів від суми доходу. При цьому до Пенсійного фонду України спрямовується 86 процентів нарахованої суми, до Фонду соціального страхування України - 14 процентів.
______________
Постановою Правління ПФУ від 26.03.1992 р. №2-1 затверджено Інструкцію про порядок сплати і обліку страхових та інших внесків підприємств, установ, організацій і громадян до ПФУ.
Цей документ настільки ганебний, що його нині неможливо знайти в жодній правовій базі чи Інтернет.
_____________
ПЕНСІЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ
ФОНД СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ УКРАЇНИ
Р О З'Я С Н Е Н Н Я
N 10/01-966 від 11.08.93
Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування за погодженням з Головною державною податковою інспекцією на численні запити з місць щодо стягнення внесків на державне соціальне страхування повідомляють.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.06.93 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, починаючи з 1 травня цього року, розміри обов'язкових внесків на державне соціальне страхування:
1. Для підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та господарювання, виду діяльності й галузевої належності, об'єднань громадян, громадян-підприємців, які використовують найману працю - 37 відсотків від:
- фонду оплати праці (в тому числі в натуральній формі), включаючи його неоподатковуваний розмір, крім виплат, зазначених у пунктах 5, 6 цього листа, та винагород, що виплачуються громадянам за угодами цивільно-правового характеру;
- усіх виплат (у тому числі в натуральній формі), які не входять до фонду оплати праці, але підлягають згідно з чинним законодавством обкладанню прибутковим податком з громадян, крім виплат, зазначених у пунктах 5, 6 цього листа, та винагород, які виплачуються громадянам за угодами цивільно-правового характеру;
Громадяни-підприємці, які використовують найману працю, сплачують внески на загальних підставах як з фонду оплати праці та інших вище зазначених виплат найманим працівникам, так і зі свого доходу.
3. Працюючі громадяни сплачують обов'язкові внески до пенсійного фонду - 1 відсоток розміру оплати праці, тобто усіх виплат з фонду оплати праці незалежно від обкладання їх прибутковим податком та інших виплат, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян, крім виплат, зазначених у пунктах 5, 6 цього листа.
4. Платники, які використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру, сплачують обов'язкові страхові внески до Пенсійного фонду у розмірі 33,3 відсотка суми винагороди, передбаченою відповідною угодою. Працюючі за згаданими угодами громадяни сплачують обов'язкові внески до Пенсійного фонду в розмірі 1 відсотка отримуваної суми винагород (крім громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокатів та їх помічників).
7. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, а також адвокати, які мають відповідно до Закону України "Про адвокатуру" свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю, та їх помічники сплачують обов'язкові внески до Пенсійного фонду в розмірі 9 відсотків суми доходу. Обов'язкові страхові внески до Пенсійного фонду в розмірі 1 відсотка доходу зазначені громадяни не сплачують.
Внески до Фонду соціального страхування згаданими платниками сплачуються добровільно у розмірі 1 відсотка суми доходу.

Запровадження чорнобильського фондоподатку
________
ПВРУ  Про прогноз Республіканського бюджету України на I квартал 1992 року
4. У складі Республіканського бюджету на 1992 рік утворити фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальному захисту населення із спрямуванням до цього фонду внесків підприємств і господарських організацій незалежно віж їх підпорядкованості та форм власності у розмірі 19 відсотків до фонду оплати праці (фонду заробітної плати) з віднесенням сплачених сум на собівартість продукції (робіт, послуг).
м.Київ, 20 грудня 1991 року N 2006-XII 
_________
МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ У СПРАВАХ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ  ВІД НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ
                            Н А К А З

 N 184/121 від 02.12.94               Зареєстровано в Міністерстві
     м.Київ                           юстиції України
                                      14 грудня 1994 р.
 за N 300/510

      Про затвердження Положення про порядок надходження  і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації  наслідків  Чорнобильської  катастрофи  та соціального захисту населення
     Відповідно до Законів України "Про правовий режим  території, що  зазнала  радіоактивного  забруднення  внаслідок Чорнобильської
катастрофи", "Про статус і соціальний захист громадян, які  постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про   Державний   бюджет   України   на   1994 рік",
Н А К А З У Є М О:
     1. Затвердити   Положення   про   порядок    надходження    і використання коштів  Фонду  для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської   катастрофи   та   соціального   захисту населення, що додається.
     2. Вважати  такими,  що  втратили  чинність,  Положення   про порядок  фінансування  витрат,  пов'язаних  з ліквідацією наслідів Чорнобильської катастрофи,  затверджене Мінфіном,  Мінчорнобилем і Національним банком України 25 вересня 1991 року, та Положення про порядок створення  і  використання  коштів  Фонду  для  здійснення заходів  щодо  ліквідації  наслідків  Чорнобильської катастрофи та соціального захисту    населення,    затверджене    Мінфіном     і Мінчорнобилем України 4 січня 1992 року,  з доповненнями й змінами
до них,   що  внесені  листами Мінфіну і Мінчорнобиля від 05.05.92 N 13-412/158 та N 15/2-02,  від 17.03.93 N 13-412/50 та N 15/2-04,
від 29.04.93 N 13-412/100 та N 15/2-03.
ПОЛОЖЕННЯ
Фонд для   здійснення   заходів   щодо  ліквідації  наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (надалі -  "Фонд") створено відповідно до Постанови Верховної Ради України від 20 грудня 1991 р. N 2006-12
1.1. Фонд  утворюється  за  рахунок  внесків  підприємств   і господарських  організацій  незалежно  від їх підпорядкованості та форм власності у розмірі  12  відсотків  від  фонду  оплати  праці (фонду   заробітної   плати)   з   віднесенням  сплачених  сум  на собівартість продукції (робіт, послуг).
1.5. Платіжне  доручення  на  перерахування  внесків до Фонду платники подають до установи банку одночасно з поданням  чеків  на
отримання  коштів  для  виплати заробітної плати за другу половину місяця.
1.6. За несвоєчасне внесення коштів  до  Фонду  нараховується пеня в розмірі 0,3 відсотка за кожний день прострочення, починаючи з дня,  наступного за строком оплати,  по  день  фактичної  сплати включно.
1.9. Платники   внесків   до   Фонду   подають  щоквартально, одночасно з бухгалтерським звітом державній  податковій  інспекції
за  місцем  знаходження, розрахунки відрахувань за формою згідно з додатком N 1 до цього Положення.
1.11. Контроль  за  правильністю  обчислення  і  своєчасністю перерахування внесків до Фонду здійснюється державними податковими
інспекціями.   До   платників   внесків  застосовуються  фінансові санкції,  передбачені пунктом 7 ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"

Запровадження фондоподатку на безробітних
_________
ПВРУ  Про порядок введення в дію Закону України   "Про оподаткування доходів підприємств і організацій" 
13. Пункт 4 Постанови Верховної Ради України  від  20  грудня 1991  року "Про  прогноз Республіканського бюджету України  на  I  квартал  1992  року" викласти в такій редакції: "У складі  Республіканського  бюджету  на  1992 рік утворити фонд для здійснення   заходів   щодо  ліквідації  наслідків  Чорнобильської катастрофи  та  соціального  захисту  населення  із  спрямуванням, починаючи   з   1  березня  1992  року,  до  цього  фонду  внесків підприємств   і   господарських   організацій   незалежно  від  їх підпорядкованості  та  форм  власності  у  розмірі 12 процентів до фонду   оплати   праці  (фонду  заробітної  плати)  з  віднесенням сплачених сум на собівартість продукції (робіт, послуг)".
14. Установити на 1992 рік  обов'язкові  внески  підприємств, установ і організацій, які займаються  комерційною  діяльністю,  з віднесенням зазначених витрат на  собівартість  продукції  (робіт, послуг)  до  державного  фонду  сприяння  зайнятості  населення  у розмірі 3 процентів до фонду споживання (заробітної плати).
     Сільськогосподарські  підприємства  звільняються  від  сплати внесків до фонду сприяння зайнятості населення.
21 лютого 1992 року    N 2147-XII

До теми:
За що іще ми не платимо? Податкові маразми

Категорія: Мої статті | Додав: kopen (29.04.2011)
Переглядів: 3037 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Категорії розділу
Мої статті [15]
Перепост [8]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0